Історія

Слово "ребус" походить від латинського res (річ) і позначає подання імен, слів і фраз зображеннями, фігурами, композиціями з букв тощо. Саме слово з'явилося з латинської фрази "Non verbіs sed rebus", що значить "Не словами, а за допомогою речей". Іноді термін rebus асоціюють із латинським словом rebіs: res (річ, предмет), rebіs (обіг звернення).

Традиція використовувати різні зображення для передачі інформації, у тому числі як основу ранніх письмових систем, іде коріннями в часи давньоєгипетської культури (рубіж 4-го й 3-го тисячоліть до нашої ери). Рання форма ребуса зустрічається в рисунковому листі, при якому абстрактні слова, важкі для зображення, були представлені зображеннями предметів, назви яких вимовлялися аналогічним образом. Пізніше зображення ребусів використовувалися для передачі назв міст на грецьких і римських монетах. Ребуси залишалися популярними в Середні століття - їх зображували на будинках або об'єктах володіння, для позначення родових прізвищ.

Практика використовувати ребуси в якості загадок або жартів зародилася в XV столітті у Франції. Спочатку ребусом називали особливого роду балаганні виступи, що містять пасквілі, якими паяци в Пікардії щорічно потішали народ під час карнавалу. В алегоричній формі комедіанти висміювали пороки й слабкості сильних миру цього. Своїм виступам автори дали латинську назву "De rebus quae geruntur", тобто "на злість дня" (дослівно "про справи, які діються").

У ХVІ в., коли забави ці були заборонені адміністрацією, характер ребуса змінився. Ребусом стали називати каламбур, побудований на грі слів. Найчастіше це була загадка, що складається із зображень різних предметів (часто упереміж з буквами, цифрами й музичними нотами), назви яких не позначають понять, що виражають задані для розгадки слова, але подібні з ними по вимові або співзвуччю (без усякого відношення до правопису).

Перші відомі рукописні збірники ребусів складаються до кінця XV початку XVІ століття. У 1582 році з'явився перший друкований збірник за назвою "Les Bіgarurres du Seіgneur des Accords", що мав великий успіх і витримав кілька видань. Автором його був Етьєнн Табуро (Etіenne Tabourot, 1548-90) - французький поет, відомий під ім'ям seіgneur des Accords, чудовий "віршомаз", який більш відрізнявся віршованими фокусами (акровіршами, анаграмами й тощо ), чим дійсно поетичними добутками.

Його книжка є цілим трактатом про ребуси. Однак малюнків у ній усього з десяток. Більшість ребусів Табуро передає у формі жартівливих розповідей. Так, наприклад, якийсь абат на наказ залишити абатство відповів: "Я витратив 30 років на вивчення перших двох букв абетки (А.В.) і бажаю мати стільки ж часу на ознайомлення із двома наступними буквами" (С.D.). Під А.В. він мав на увазі абатство (abbaye), a під С.D. - дієслово "c e der" (поступитися). З літературної сфери ребус поширився у Франції на дворянські герби, вивіски торговельних закладів і навіть з'явився на могильних пам'ятниках й у молитовниках. Із Франції мода на ребуси перейшла в Італію, Англію й Німеччину.

Кілька сотень ребусів майстрів XVІІ - XІ століть зберігаються в Лондонському Музеї. Приміром , 1639 роком датується робота флорентійського гравера й художника Стефано делла Белла (Stefano della Bella), виконана у формі овального картуша за назвою "Ребус на удачу".

В 1783 році англійський художник і гравер Томас Б'юік (Thomas Bewіck) у лондонській друкарні Т.Ходжсона (T.Hodgson) друкує незвичайну Біблію для дітей, у якій події Святого Писання переказуються у формі ребусів. Виконана в такий спосіб Біблія стала йменуватися "ієрогліфічної". У ній деякі слова з тексту замінені картинками з метою переказати історію в прямий, простий і цікавий спосіб. Через кілька років, в 1788 році, американський видавець Ісайя Томас (Іsaіah Thomas) видає ієрогліфічну Біблію за океаном. У передмові до свого видання Томас представляє першу американську ієрогліфічну Біблію як більше ілюстровану, ніж її англійський прототип. Такі незвичайні ієрогліфічні Біблії стали дуже популярними наприкінці XVІІІ століття, оскільки полегшували викладання Святого Писання дітям.

Англійський письменник і математик Чарльз Лютвидж Доджсон, більше відомий під псевдонімом Льюїс Керролл, один із найпопулярніших дитячих письменників XІХ століття, автор казок "Аліса в Країні чудес" й "Аліса в Задзеркаллі", часто використовував ребуси в численному листуванні з юними шанувальниками своєї творчості. У своїх листах, а їх не багато не мало близько 100 тисяч, він найчастіше заміняв частину слів картинками або зображував букви в дзеркальному відображенні. Для прочитання таких загадкових листів потрібна була кмітливість, що не могло не сподобатися дітям.

У другій половині XІХ століття ребуси стали широко застосовуватися в повсякденному житті. Їх зображували на сторінках газет і журналів, поштових листівках, столових приладь.

У законодавиці мод - Франції, випустили цілу серію фаянсових тарілок на лицьовій стороні яких був зображений ребус, а на звороті - розгадка.

У Росії перші ребуси з'явилися на сторінках журналу "Ілюстрація" в 1845 році. Пізніше, у 1881 році починає видаватися спеціалізований "Щотижневий загадковий журнал "Ребус", у якому, крім захоплюючих головоломок, публікувалися цікаві статті про виховання дітей, по психології, різні новини із усього світу, белетристика. За правильно розгадані загадки, ребуси й шаради читачі одержували невелику грошову премію й призи. В одному з номерів "Ребуса" був опублікований "премійований" ребус-каламбур видатного російського поета А.С. Пушкіна. На самому ребусі зображувалися діти, що грали на підлозі, біля яких на дивані сидів чоловік, позначений словом "розумний". А передісторія ребуса була наступною: "З'явившись якось до високопоставленої особи, А.С. Пушкін побачив, що вона (особа) валяється на дивані й позіхає від нудьги. Побачивши поета, особа, зрозуміло, і не подумала змінити позу, а коли Пушкін хотів вийти, то одержав наказ вимовити експромт. " Дети На Полу, Умный На Диване ", - крізь зуби сказав розсерджений поет. "Ну що ж тут дотепного? - заперечила особа. - Чекав від тебе більшого". Пушкін промовчав, а особа, повторюючи фразу поета кілька разів і переміщаючи склади, нарешті, дійшла до результату: " Дети На Полу, Умный На Диване". За рішення цього ребуса-каламбуру була обіцяна винагорода у вигляді нот до однієї з опер.

Журнал "Ребус" був дуже популярним і проіснував до 1918 року. У середині 1930-х років підшивки "Ребуса" вилучалися з бібліотек і знищувалися. На рубежі XІХ й XX століть великою популярністю користувалися ребуси, намальовані художником І.Волковим у журналі "Нива" - наймасовішому друкованому виданні Російської Імперії.

 

Перше згадування про друковані ребуси в часи Радянської влади датується 1937 роком. Ленінградська поліграфічна фабрика тиражем 25 тисяч екземплярів випустила невеликого формату буклети, що розкладалися і називалися "Як читати ребуси" (укладач П.Д. Соколов). Ребуси вийшли п'ятьма частинами (випусками) і містили, крім самих ребусів, короткий опис правил їхнього розгадування. Відповіді до ребусів були заховані в окремому конверті з наступним написом: "Ми даємо просту пораду: кожен ребус відгадайте, а потім пакет розкривайте й перевірте свою відповідь". Під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 році московська поліграфічна фабрика москворецького промторга випускає збірник ребусів А.А. Рязанова "У години дозвілля: ребуси" (ілюстрації І. Телятникова). У 1945 році, після закінчення війни, виходить невелика брошура художника-ілюстратора й ілюзіоніста Георгія Кельсиєвича Бедарєва "Ребуси".

У повоєнний час ребуси, здебільшого, переорієнтовуються на дитячу і юнацьку аудиторію. У 1947 році в серії "Година дозвілля" виходить збірник "Цікаві завдання в малюнках" І.Чканикова (художники А. Баженов, Ф. Завалів). Двома року пізніше митищенська поліграфічна фабрика випускає тиражем 200 тисяч екземплярів збірник "Подумай, відгадай! Ребуси-книги" А. Хаскіна, у яку ввійшло 22 ребуса із зашифрованими прізвищами російських письменників і відомих літературних творів. У 1960-х роках величезною популярністю користуються книги В.В. Акентьева: "Коли йде дощ. Головоломки-саморобки" (1959 рік), "Кмітливість" (1961 рік), "Прочитай і відгадай. Ребуси - загадки" (1962 рік), "Ребуси-прислів'я" (1963 рік ) "Веселі таємниці" (1964 рік), "Острів таємниць" (1968 рік), "Із іншого погляду" (1969 рік). Ці книги не тільки пропонували хитрі й жартівливі шаради, завдання, ребуси й кросворди, але й розповідали, як їх розгадувати й складати самому. Книги Акентьева увібрали в себе найцікавіші завдання й ігри, які з 1948 року хитромудрий Капітан Мореплавців пропонував "Клубу кмітливих хлопців" на сторінках газети "Ленінські іскри", а пізніше журналу "Іскорка".

З початком телевізійної ери на Заході, ребуси потрапляють на блакитні екрани. 29 березня 1965 року американський телеканал "ABC" запускає 30-ти хвилинне телешоу "The Rebus Game" із Джеком Линклеттером (Jack Lіnkletter). Учасникам пропонується розгадати зашифровані за допомогою ребусів слова. За кожен вгаданий ребус передбачалася грошова винагорода. Головним призом для переможця телешоу був автомобіль вартістю 5000 американських доларів.

У Радянському Союзі 1970-80-х років ребуси, як і раніше, користуються популярністю в основному в юних читачів. Їх друкують у дитячих газетах і журналах. Окремі збірники ребусів, за невеликим винятком, практично не випускаються. Одним з таких винятків стає невелика брошурка дитячого письменника В.Павлинова "Ребуси-загадки", видана «Лениздатом» у 1985 році. В анотації видавець указав наступне: для середнього шкільного віку, 12 ребусів-загадок.

Розпад СРСР і переворот, що пішов за ним, у мисленні людей породив сплеск у розвитку альтернативних напрямків культури й мистецтва на пострадянському просторі. Ребус перестає бути винятково дитячою розвагою.

В 1994 році ленінградський художник і музикант Сергій "Африка" Бугаєв, більше відомий широкому колу, як виконавець ролі хлопчика Бананана в знаковому фільмі Сергія Соловйова "Аса", випускає серію робіт, а потім і книгу "Ребус". Ребуси в однойменних роботах виконані методом хімічного травлення хлором шматочків стеклотекстоліта. Багато в чому завдяки цій серії, Сергій "Африка" Бугаїв стає найвідомішим на Заході сучасним російським художником-авангардистом.

Тридцятирічне фундаментальне дослідження історії ребусів лягло в основу виданої в 2005 році книги польського письменника й ученого Криштофа Олешчика (Krzysztof Oleszczyk). Роками автор вивчав матеріали тисяч стародавніх журналів, книг і рукописів. Книга прекрасно ілюстрована й містить безліч раніше ніде не опублікованого матеріалу. Насамперед це стосується історії розвитку й ролі ребусів у європейській культурі, у тому числі польської держави.

Як відомо, історія має властивість повторюватися. Не минула ця доля й ребуси. Уже в цьому столітті в Україні й країнах Східної Європи ребус із дитячої розваги переріс у форму вираження політичних поглядів і ставлення до влади. 30 липня 2012 року в Києві відбувся XІ з'їзд правлячої в Україні партії. Околиці були обвішані дивними плакатами із загадковим ребусом "DKFCNM - UFDYJ!". Чи треба говорити, що на з'їзді була безліч охорони й стражів правопорядку, однак ніхто з них не почав ніяких дій і плакати залишилися неторкнутими.

З історією ребусів ви познайомилися. Прийшов час вивчити основні правила, по яких ребуси складають і розгадують.